Від трьох революцій
до стабільної демократії
в Україні

Лекція-диспут Кшиштофа Становського
Коли після революції для країни відкривається вікно можливостей, важливо бути готовим до цього — розуміти, що треба робити, і діяти рішуче. Помилок не уникнути, але допускати і виправляти помилки є значно вигіднішим варіантом, ніж бездія.

У цьому Кшиштоф Становський переконаний як практик. Практик підготовки до революції та перебування у в'язниці, здійснення революції і державного будівництва Польщі, міжнародних відносин та дієвої підтримки змін в Україні, будучи донедавна головою Фонду Міжнародної Солідарності.

Під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі він зазначив, що дві фундаментальні зміни можуть вивести Україну на шлях стійкого зростання і обидві здійснюються через децентралізацію. Мова йде про реформу місцевого самоврядування та реформу організації шкільної освіти. Без них Україна весь час буде у стані надії на супер-лідера. Якщо не хочемо чекати "доброго царя", і не хочемо, щоб цар прийшов ззовні, то єдиною альтернативою є передати владу на місця.
революції
і підготовка до них
Кожна з трьох українських ревоюцій новітньої історії — Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція гідності — відноситься до різних цінностей.

Перша про те, що народ має право на незалежність. У другій революції люди показали, що їхній голос є важливий. Третя починалась з того, що люди сказали: ми хочемо в Європу. Ці три революці є фундаментальні для Незалежності України, її політичного устрою та геополітичного вибору.

Втім, як видається, ці революції були відносно випадковими, відносно непланованими.

Зазвичай шанс змін випадає країні кожні 50 років. Але Україна унікальна тим, що тут такий шанс здобувається кожні 10 років.

Коли ми говоримо про Незалежність Польщі, то повстання, спроби незалежності були кожні 30 років протягом 124 років. Кожне покоління хотіло здобути незалежність. Для людей, які у 80-х роках планували і брали участь у Польській революції, найважливішими були такі фактори:
1
Бути готовим до моменту, коли відкриється вікно можливостей
Коли ми гуртуємо людей для справи, це має відбуватися на основі цінностей.

Важливо набувати досвід. Варшавське повстання 1944 року, Познанські протести 1956 року, студентські демонстації 1968 року, протести в Гданську та інших містах 1970 року, протести 1976 року, страйковий рух 1980 року — це все спроби, щоб бути готовими.

Дискусії про реформи у Польщі проводили п'ять років до Революції 1989 року. Це робилось у в'язницях, університетах, освітніх кружках. П'ять років до виборів. І це дуже важливо. Тому що це означало, що в момент змін була готовність до реформ. І тих лідерів, які були готові, людей, які про це говорили, було відносно багато.

Одним із найважливіших напрямків діяльності при підготовці до революції є самоосвіта. У час військового стану в Польщі, коли за роботу в підпільній газеті можна було отримати від трьох років, видавалось близько тисячі різних щотижневих газет.
2
Зрозумілі вимоги
Коли готуємось до змін, потрібно мати зрозумілі вимоги. Добрим прикладом є вимоги Революції гідності — вони були дуже прості.

Вимоги польської Солідарності в страйках 1980 року були також дуже прості: воля політичним в'язням і реєстрація профсоюзів.
3
Лідери
Потрібно бути готовими з лідерами — людьми в регіонах і на національному рівні, які візьмуть на себе відповідальність за справу. У Польщі не було одного лідера. Лех Валенса — це герой. Лідерів було багато. Були також заступники лідерів на випадок, коли перших арештують чи вб'ють. І були заступники заступників. Коли лідерів і їх заступників посадили, першим завданням заступників заступників було готовити людей, побудувати наступні ряди, які будуть продовжувати справу.

Мати державу це, умовно кажучи, так як мати ресторан: необхідні повар, офіціанти, бухгалтер тощо. Важливо, щоб у момент, коли з'являється шанс впливати на майбутнє, було по 10 кандидатів на кухаря, офіціанта, бухгалтера. Кажуть, що у 1989 році керівники уряду Польщі розглядали 10 кандидатів на посаду Міністра фінансів. І в результаті один з них — Бальцерович — став автором реальних реформ.
4
На другий день після перемоги не піти додому, а взятися за реформи
Приходить такий момент, коли є шанс впровадити реформи. І це потрібно робити швидко. Економічна реформа Бальцеровича була впроваджена через 90 днів, а реформа місцевого самоврядування — через 180 днів після формування першого уряду. Чому? —Тому що це було завдання для багатьох людей. Це не була ситуація, що ми щось змінили у столиці і все —повертаємося додому. Наступне завдання після польського "Майдану" було змінити ситуацію на місцях.

Відмінним за суттю прикладом є Тахрір: люди вийшли на площу, їх там вбивали, вони виграли і... повернулися додому.
Ситуацію у будь-яких двох країнах порівнювати складно. Однак якщо ми хочемо впроваджувати зміни, принципи є такі самі: треба мати ідею, треба мати лідерів, треба бути готовим впроваджувати реформи на наступний день і бути налаштованим не лише на успіх, а також мати відповіді, коли щось йде не так.

Говорячи про українські революції, варто згадати протест кримських татар 26 лютого 2014 року, який відіграв дуже важливу роль. Тоді була спроба, щоб парламент АР Крим прийняв рішення приєднати Крим до Росії "демократичним" мирним шляхом. Це був виклик незалежності всієї України. Видається, що план полягав у тому, щоб таким "демократичним" шляхом спочатку Крим, а далі область за областю просто вирішили змінити державну приналежність. І тоді в Криму на вулицю вийшли кримські татари, українські громадяни і сказали "ні". І цей протест кримських татар змусив Росію виступити відкрито. Без цього протесту Європа могла б не розуміти чому потрібно підтримувати Україну: вони ж там голосували. Про це потрібно пам'ятати.

Буде наступний виклик (а він буде), буде наступний шанс (він кожні 10 років в Україні є). Реальне питання: що зробити, щоб про реформи говорити на п'ять років раніше, а не пізніше, щоб впроваджувати реформи, насамперед децентралізаційну, на наступний тиждень чи місяць після формування уряду, а не пізніше.
Читайте також: Krzysztof Stanowski. How to Win Democracy / Firstly published in New Eastern Europe magazine
Децентралізація
Децентралізація — це друга філософія побудови країни. Це інший спосіб брати відповідальність: не просто те, що ми обираємо владу і чекаємо, що вона зробить, а те, що наша громада, наш простір є нашою постійною відповідальністю.

Субсидіарність полягає у такому: все, що ми можемо зробити самі, відповідаємо за це самі → так мало як можна бере на себе громада → воєвода, адміністрація регіону бере повноваження тільки якщо їх не може виконати громада і якщо це необхідно → центральний уряд може робити тільки те, що за ним закріплює Конституція.

У квітні-травні 2014 року здавалось, що в Україні зміни до Конституції щодо децентралізації будуть внесені відносно швидко. На жаль, цього не сталось. Але відбулись дві реформи, які дали можливість змін. Преша — це зміни до Податкового і Бюджетного кодексів, які дали гроші місцевій владі. Друге — це об'єднання громад.

Об'єднані громади є просторами, де відбуваються реальні зміни навіть у ситуації, коли немає поправок до Конституції, нових законів про місцеве самоврядування та адміністративно-територіальний устрій. Які там відбуваються зміни? Перше — там є реальна влада, тому що там є реальні гроші. Друге — там є реальна політика. Це означає, що від рішень місцевої влади та спроможності їх втілювати дійсно залежить майбутнє людей, які там живуть. Вони можуть зробити свої помилки і заплатити за них. І це їхні помилки.

Важливою зміною також є бюджети участі. Вони запроваджені вже у понад 40 містах України. Це реальний шанс громадських організацій, активних людей втілювати зміни у громаді та вплинути на частину місцевого бюджету.

У Польщі спрацювала реформа на місцях, тому що вона не була політична. У містах з'явилася професійна категорія мерів — не політиків, а мерів-професіоналів. До прикладу, за сьогоднішнього мера Любліна проголосували 70 % виборців. Його підтримали люди, які зазвичай голосують за різні політичні партії. Це є дуже успішний польський досвід — відкинути партійну приналежність, політику також у містах, у тому числі великих, і знайти людей готових працювати для міста просто як професіонали.

Людей не треба переконувати у важливості мати сильне місцеве самоврядування. Люди це розуміють і вони готові до децентралізації, але за однієї умови: впевненість у тому, що реформа не є жартом. Це найважливіше: щоб люди розуміли, що йдеться про реальну зміну і реальну демократію.

Питання — скільки Україна має часу. Це не так, що час є необмеженим. Якщо більше половини території України буде в об'єднаних громадах, це буде реальною зміною. Мається на увазі, щоб там люди відчували: це моя громада, я можу і хочу, наприклад, змінити цю школу, вплинути на бюджет тощо. Тоді це буде незворотня реформа.

Мрія Москви, щоб Україна думала про війну, а не про реформи. Крим — це Україна. Україна — це реформи. Як не буде сильних реформ в Україні, то не буде України. Децентралізація, те, що люди беруть відповідальність на місцях, є найважливішою реформою, яка є в Україні.
Освіта
Дуже важливим показником для розуміння результативності реформ є дані PISA. Це заміри знань і вмінь учнів, яким 15 років. За цим дослідженням Польща 25 років тому була "у центрі Африки": дуже якісна освіта для маленької групи людей і жахлива освіта для більшої частини країни, особливо для провінції. Сьогодні Польща є на четвертому місті в Європі і на десятому в світі. Чому? — Тому що освіта була передана місцевому самоврядуванню, освіта стала частиною рішень місцевої політики.

N.B. Україна розпочала співпрацю з PISA і вперше візьме участь в оцінюванні учнів у 2018 році.

Шкільна освіта в Польщі є відповідальністю місцевої влади. Найбільш якісною освіта є у найбіднішій частині країни. Є феномен, коли батьки з міста перевозять учнів у сільські школи. Якість вчителів, комп'ютери, обладнання такі самі, але менше дітей у класі і більше безпеки.

Існувала проблема малокомплектних шкіл, у яких вчились всього кілька десятків учнів. Було два варіанти. Перший — закрити ці школи рішеннями Міністра, і тоді були б протести по всій країні. Другий варіант полягав у тому, щоб показати розрахунки скільки грошей іде на одного учня і сказати, що ці гроші йдуть у місцеві бюджети. Міністерство буде контролювати якість освіти, але рішення як організувати освіту і розпорядитися цими коштами за місцевою владою. Люди на місцях тоді починають рахувати, бачать якість шкіл, зважують, яке рішення прийняти. Варіанти рішень були різні: довозити дітей автобусом, закрити сільську бібліотеку і зробити її у приміщені школи, прийняти закон, який дозволяв передавати малі школи громадським організаціям.

Людям треба дати можливість самим рахувати гроші, приймати рішення і самим робити помилки. Люди можуть залишити, до прикладу, чотири малокомплектні школи, але не мати дороги чи лікарні. Якщо це є їхнє рішення, добре, нехай живуть. З часом люди самі зрозуміють, що таке рішення не працює.

Можна сказати, що Україна найбагатша країна у Європі. У жодній іншій європейській країні немає настільки мало учнів на одного вчителя як в Україні. Крім того у кожній школі в Україні (а і в Польщі) є хімічний, фізичний чи інші спеціалізовані кабінети. Буває, що у цих кабінетах є препарати, які використовуються всього п'ять годин на рік. У багатьох школах Швейцарії таких кабінетів немає. Вони організували систему, при якій вчитель може взяти безкоштовно на деякий час чемодан з препаратами і апаратами, які йому потрібні для уроку. Це просто дешевше.

Школа — це державна установа номер один. Це перша установа, де виникають відносини між людиною та державою, у якій вона живе. Люди готові заплатити багато, щоб покращити якість освіти для своїх дітей. Школа має бути відкритою.

Відкрита школа — це школа, яка навчає поза своїми стінами, яка є важливим культурним центром життя громади, бібліотекою, яка відкрита для громадських організацій, а також для батьків (але не так, щоб їх посадили за парту для вислуховування, а так, щоб батьки були рівними партнерами директорів школи). У відкритій школі є демократичні процедури: реальне учнівське самоврядування, батьківська рада, асоціація батьків і вчителів, педагогічна рада.
Переглянути презентацію (оприлюднюється з дозволу автора)
Повний відео-запис лекції-диспуту
Кшиштоф Становський. Від трьох революцій до стабільної демократії
29.05.2017, УКМЦ
Made on
Tilda