Як самоуправління
веде до гідного життя

Питання самоуправління є питанням про межі держави:

як далеко має заходити держава, щоб суспільство і держава функціонували ефективно. Ефективність в цьому контексті може мати різні означення. Перше й очевидне — це оборона, захист, тобто безпека. Але є й другий важливіший вимір — те, що ми називаємо гідне життя. З таких тез історик Ярослав Грицак розпочав лекцію-диспут в Українському кризовому медіа-центрі.

Насильство – не рушійна сила історії. Навпаки, поступ історії залежить від того, наскільки вдається обмежити насильство

У своїй лекції пан Грицак спирається на працю Дугласа Норта. Він зазначає, що головна теза Норта є достаньо революційна.

Історія розвивалася не через насильство (як вважав, до прикладу, Маркс), а через обмеження насильства. Чим більше обмежувалося насильство, тим більше ставало шансів на гідне життя. Те, що ми описуємо як гідне, достойне життя не є явище природне. Щобільше — це явище дуже недавнє. Людство тільки недавно відкрило секрети як дати собі раду з насильством.

Найпростіший спосіб дати раду із насильством — це розвивати державу, бо вступає агент, який має монополію на застосування насильства, або принаймні з'являється якась регуляція насильства. Насильство може здійснити поліцейський, але не Ваш сусід і це дуже важливо. На думку Норта, нормальним є, коли держава зловживає насильством, і це вся писана історія. Коли насильство служить елементом збору багатства, а потім його перерозподілу тими, хто при владі. По-простому кажучи, насильство є економічним інструментом.

Натомість десь останні 200 років деякі країни раптом знайшли інший інструмент обмежити насильство, даючи існування різним інституціям, зокрема те, що ми називаємо самоуправлінням.

Самоуправління — це не тільки локальні інституції, а ті інституції, які мають владу не будучи державою. Які можуть приймати певні рішення, мають ресурси і можуть імплементувати, не будучи частиною державної структури. Поява таких інституцій є моментом, з якого починається те, що ми називаємо розвинутим суспільством, пов'язуємо з гідним життям, з високим рівнем ВВП на душу населення. Те, що називаємо суспільним багатством.

Суспільне багатство - це новий термін і явище

Поняття "суспільне багатство" вводить Адам Сміт своєю працею про багатство націй. Тобто, умовно кажучи, це є феноменом останніх двісті років. Дуглас Норт добрий тим, що пише як економіст, а думає історично. Він пробує пояснити коли і як з'являється феномен суспільного багатства. До початку XIX століття було певне зростання ВВП на душу населення, але незначне. Але на початку XIX століття відбувається дуже стрімке зростання.

Для цього явища є гарна метафора: літак, який розганяється, піднімає шасі і злітає.

Суспільне багатсво — це неприродній стан. Неприродній в тому розуміння, що його треба було дуже довго готувати. Він вимагає спеціальних зусиль. Люди не літають самі по собі, але літаком вони літати можуть. Тобто треба "сконструювати літак".

Норт пробує зрозуміти чому одним вдається "сконструювати літак і злетіти", а іншим не вдається. Він доходить до висновку, що є два джерела суспільного багатства. Перше — мати нафту або газ, тобто мати багаті природні ресурси (ефект Росії, арабських країн). Друге — мати демократію. Демократія тут незовсім вдалий термін. Азійські тигри також маються на увазі, хоча вони не є демократичними. Це можуть бути навіть авторитарні режими, якщо вони забезпечать так званий "режим відкритого доступу". Норт не каже "демократія", для нього ключовим питанням є відкритий доступ. Однак він досягається не набагато легше за демократію.

Ми розуміємо, що природні ресурси вичерпуються, вони не можуть бути стабільним джерелом "літака". Натомість демократія є більш стабільним джерелом.

Типи держав визначається тим, чи, скільки і які інституції можуть існувати поза державою

До початку XIX століття майже всі держави функціонували у режимі закритого доступу. Такими ж залишаються більшість сучасних держав. Умовно кажучи, 1/4 сьогоднішніх держав мають відкритий доступ, 3/4 — закритий доступ.

Очевидно, що не можна поділити історію просто на "закритий" і "відкритий" періоди. Природний стан держави або період закритого доступу мав декілька фаз.

Magna Carta має 800 років. Не думайте, що вона весь час діяла. За неї боролися, були періоди, коли про неї забували, потім до неї знову покликалися. Період боротьби за дію цього документу складає враження довгої траєкторії літака, який розганяється перед тим як підняти свої шасі. За своїм ефектом аналогією до Великої хартії вольностей є знаний похід в Каноссу.

Коли появляється штука, яка дозволяє існувати третьому гравцю, або спочатку другому, а потім третому, тоді можемо говорити про зрілу державу закритого доступу. Вона міряється одним критерієм — скільки інституцій може утриматися поза державою.

До відкритого доступу стартують із останнього етапу — зрілої держави закритого типу.

Важливо розуміти, що між цими трьома фазами немає лінійності. Якщо перейти з першої фази в другу, це не обов'язково означає, що відбудеться перехід в третю. Можна з третьої фази вернутися до другої, з другої — до першої.

Україна: літак сконструйовано, але він ще не злетів

Якщо ми звернемося до образу літака, то в українському випадку, смуга зльоту набагато довша. Держави і політичні режими, які існували в Україні, мали певні елементи "третього гравця" і вони якось закумулювалися.

Україна має проблему останнього кілометра. Зі всіх країн колишнього Радянського союзу за винятком Балтії і, можливо, Грузії, Україна найдальше пройшла у цьому шляху до відкритого доступу, але ще не здобула його. У нас є дуже багато елементів відкритого доступу, але залишилось умовно 5 % шляху — цей останній кілометр. Маємо ще певні острівці, які далі залишаються "закритими". Це судова влада і партійні списки/система партійного будівництва. Оце останні фортеці, але це найміцніші фортеці. Насправді їх подолати найтяжче. Виникає враження, що у нас відкритий доступ, тому що 95 % вже відкрито, але вирішальні ці 5 %. Ми близькі до виграшу, але одночасно ми дуже близькі до повного провалу.

Якщо не станеться якоїсь величезної катастрофи…. Україна свій вибір зробила. В Україні накопичена певна позитивна інерція розвитку. Інерція дуже сильна, переламати її швидше за все не можна. Зокрема, дуже важливо, що появилися нові категорії, яких раніше не було. Це новий середній клас і молоде покоління, яке має набір інших цінностей. Потрібно десь 20 років, щоб ці люди стали зрілими і перейняли владу. Дуже важливо, що станеться за ці 20 років.

Україна йде добрим шляхом, тільки це забирає довше часу. А чим довший час, тим більша ціна.

У земельній реформі принциповими є питання, хто буде мати право на купівлю землі після відміни мораторію, яким буде характер земельних відносин, за яким режимом буде розподілятися земля. Якщо земля буде розподілятися в режимі закритого доступу, то справи можна погіршити.

Дуглас Норт схожий на Адама Сміта в тому, що ні один, ні другий не вірить в невидиму руку ринку. Він каже: не існує невидимої руки, економіка сама себе не регулює. Ти не можеш збудувати багатої держави економічними методами, тому що політичні рішення є "глою Кощея Безсмертного". Інструмент, яким можна досягти ефекту суспільного багатства, знаходиться у держави.

Щодо децентралізації, то відібрання у держави певних функцій, які не є чисто політичними, а економічними, є добрим. Це розбиває монополію держави. Але тут аналогічне питання як і щодо земельної реформи — в якому режимі це буде проводитися і яким буде характер відносин на місцях? Є ризик, що самоуправління буде дублікувати закритий доступ. Схоже, що цей ризик справджується, до прикладу, у Львівській області. З'являється хтось, хто перехоплює владу і цю владу користає чисто для своїх економічних інтересів.

Має бути зміна якості, зміна політичних правил гри: коли закритість стає або уже неможлива, або тяжко можлива, або за яку починають карати; коли вона стає предметом публічного знання, коли починається обструкція певних речей.

В контексті децентралізації важливий ще один момент: накопичений позитивний соціальний капітал є переважно у великих містах. Чим далі спускатися на локальний рівень, тим більший ризик, що перерозподіл влади приведе до відтворення закритих доступів на місцях.

Читайте Дугласа Норта — порадив на завершення дискусії пан Грицак.

Повний відео-запис

Дивіться також інші матеріали із циклу мета-дискусій про самоврядування в УКМЦ:
→ Михайло Винницький "Самоврядні спільноти: навіщо і як"
→ Кшиштоф Становський "Від трьох революцій до стабільної демократії в Україні"