Історія Ірини Святченко – це історія жінки, яку війна змусила залишити свій дім, обмінявши місто на реалії сільського життя. Діючи за принципом «Будь-яку можливість треба використати, щоб місцевому мешканцю було комфортно», їй на новому місці вдалося створити додану вартість об'єднаній громаді, і це додало людям віри у власні сили.

У рідному Новоазовську в неї було все, щоб відчувати себе щасливою. Петро – міцний, надійний чоловік, що мав стабільний заробіток у туристичній сфері, син, онук, власний будинок, і морське повітря, без якого Ірина не уявляла своє життя.

Вчитель української мови і літератури за фахом, вона зробила успішну кар'єру. 13 років працювала директором школи, після чого очолила міській відділ освіти. І все було гаразд до того дня, коли раптом у двері на постукала війна.

Людину можна порівняти із квіткою. Сильною, вродливою, зі своїм корінням. Але варто піднятися бурі, і врятувати рослину може лише пересадка. Для людей з творчою енергію бойові дії – як той чадний газ. Життя навколо спочатку забарвлюється в колір хакі, а потім і зовсім тьмяніє. І тоді в пошуках кисню та яскравих барв починаєш збирати валізи.

Роботу в мирній Україні довго шукати не довелося. В одному з райцентрів на Миколаївщині з'явилась вакансія начальника відділу освіти. Надала резюме, визвали на бесіду, і відразу запросили. Потім відділ перетворили в окрему установу – Доманівський освітний центр. Півтора роки пропрацювала там. Досвід Новоазовська дозволив легко взяти в управління місцеве освітянське господарство -18 шкіл, 21 дитячий садочок, 2 позашкільних заклади. Трохи більше 2-х років попрацювала начальником відділу освіти доманівської райдержадміністрації, директором Доманівського освітнього центру… Але чогось не вистачало.

Ось тут більш детально треба розповісти про Доманівку - селище міського типу, якому долею адміністративного устрою було визначено стати центром однойменного району. На відміну від сусідньої Врадїївки, яку ще кілька років тому обговорювала вся країна, цей населений пункт малопомітний. Їх повязує хіба що дорога до обласного центру – вщерть розбитий шлях, відновлювати який ніхто не збирається. Єдина можливість дістатися цивілізації – проїхати 40 кілометрів в сторону Вознесенська через Олександрівське водосховище.

Саме через нього у 2008 році держава в останне допомогла Доманівському району. Тоді за рахунок коштів так званої Ташликської програми було виділено мільйон гривень. Ці гроші пійшли на реконструкцію адмінбудівель, дитячих садків, будинків культури та дільничої лікарні.

Так й жили собі, як ті діти. Нагадали про себе – голова обласної державної адміністрації Микола Круглов, земляк, дав грошей на газ. Вдруге нагадали – дали на школу. А коли він пішов з посади, наступні заговорили інакше: «А вам давали туди кошти».

За відсутності потужних підприємств, єдиними роботодавцями залишаються сільгоспвиробники, і за таких умов чимало молоді виїзджає на заробітки.

Це - територія, де ще за радянських часів люди жили надією, що їм хтось допоможе у вирішенні їх проблем. Тому й до процесу децентралізації влади на початку проведення реформи не віднеслися як до можливості щось докорінно змінити. Планували усе зробити за принципом: один район – одна громада.

Але щось пішло не так, і у вересні 2016 року внаслідок об'єднання Петропавлівської сільської ради, Царедарівської сільської ради та Доманівської селищної ради була утворена Доманівська обєднана територіальна громада. Таким чином, селищна рада взяла на себе відповідальність за 10 сіл. Крім самої Доманівки - Забари, Зброшкове, Казаринське, Копані, Олександродар, Петропавлівка, Сила, Царедарівка, Чорталка.

Таким чином нову машину зібрали. А де взяти для неї двигун? Отут і подумали при Ірину Святченко.

З нею погоджується Наталя Сафронова, програмний спеціаліст програми DOBRE:

Одному, скільки б в тобі не було енергії, зробити круті речі неможливо. Без допомоги не обійтися. І Святченко виступила тим модератором, який з'єднує потреби громади з можливостями, що надають міжнародні програми. Такий досвід вона отримала ще у Донбасі, і коли приїхала в Доманівку, їй вже не треба було роз'яснювати, що таке громадський сектор.

Результати такої роботи не варто довго шукати. Ось вони – у самому центрі селища. Як тільки з'явились ідеї, завівся двигун, підключилась громадськість, невеличка площа відразу перетворилася у зовсім новий простір – такий собі парк у мініатюрі. Тут завжди є wi-fi, встановлені лавочки для того, щоб можна було відпочити та прогулятися не лише діткам, а й дорослим.

Завдяки перемозі в одному з проектів зробили романтичний куточок – альтанку для закоханих. Сюди приходять різни пари. Зовсім юні люблять фотографуватися, а подружжя сидять, згадуючи те, з чого розпочиналося їх кохання. Поряд облаштували і пофарбували дитячий майданчик, а ще поставили велику парасольку як символ погоди у домі.

Тим часом «Ярмарок можливостей» закінчився, але свято ще відчувалося. Діти роз'їхались по своїм селам, вражені від того, скільки заходів для них влаштували. Учні мали можливість взяти участь у майстер класі з мейк-апу, стильних зачісок, оригамі. Із задоволенням смакували різними видами випічки, якими щедро пригощали працівники садочків, а у танцювальному флешмобі «З Доманівкою в серці» взяли участь близько 100 учнів. Найбільш спортивні і завзяті діти брали участь у велоестафеті, «Тамбайському боксі», веселих естафетах. Розумні та кмітливі змагалися в шаховому турнірі та «бібліотечному флешмобі». Закінчився «Ярмарок» масовим забігом.

Задоволені всі: діти, батьки, керівництво об'єднаної громади, і представники програми DOBRE, чий проект «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» допоміг у проведенні заходу. Там кажуть, що цього хотіли самі учні під час круглих столів, де обговорювались своєрідні точки підйому громадської активності.

З самого початку у Доманівській об'єднаній територіальній громаді вирішили: так, ми далеко не заможні, і тому повинні навчитись дбати про себе, а для цього треба мати нові знання. А хто знає краще учбовий процес, ніж педагог з 30-річним стажем?

У цьому році взяли участь у реалізації українсько-польського проекту «Співпраця об'єднаних громад для участі громадськості в управління освітою». Провели засідання круглого столу з впровадження заходів з енергозбереження для закладів соціальної сфери, мешканців багатоповерхових будинків та представників ОСББ. Прийняли експертів програми DOBRE, та обговорили з ними потенціал громади, зокрема особливості проведення її діагностичного аналізу. Отримали право участі в польському проекті „Застосування евалюації в процесі ефективного управління об'єднаною громадою". Навчились тому, як впроваджувати бюджет участі. Виявилось, що ця ідея доволі проста - в загальному бюджеті громади виділяється певна сума, розподіл якої повністю залежить не від селищного голови і депутатів, а від звичайних мешканців громади.

У Доманівці продовжують вчитися. Багато корисних порад представники селищної ради, депутатського корпусу та виконавчого комітету, старости сіл Петропавлівка, Царедарівка, та актив Фонду розвитку селища Доманівка отримали від час тренінгу "Роль та методи інформаційної діяльності для влади і громади. Отримуємо зворотній зв`язок".

І теорія потрохи перетворюється у практику. Нещодавно започаткували інструмент електроних петицій, і одна з них - «Про централізований вивіз сміття» вже набрала достатньої кількості голосів для подальшого розгляду.

У районній держадміністрації з цього приводу кажуть: до нас вже менше звертаються за вирішенням якихось місцевих питань. Вони вирішуються на рівні громади. І це позитивний сигнал, що свідчить про зріст рівня самоорганізації громадян. Навіть у дошкільного закладу створена своя громадська організація «Сонечко». До її складу входять батьки та працівники самого закладу.

Отак й живе Доманівка – між прагненням вирватись із сьогодення та великим тягарем минулого. Тут розуміють, що будь які прогресивні ініціативи виховують нове ставлення людей до власної відповідальності. Але, як казали класики, без економічного фундаменту збудувати оазис у віддаленому українському степу неможливо.

Та й погляди на те, в якому стані знаходиться процес децентралізації влади, тут різні. Голова селищної ради Олександр Дога продовжує твердити, що краща модель, це один район – одна громада.

Ірина Святченко цю думку поділяє. Влада у Доманівському районі розділилася як той пиріг. Тепер тут дві об'єднані територіальні громади (Доманівська і Мостівська), та 7 сіл, які залишилися у районі. Нещодавню деякі з них заявили про намір створити свою об'єднану громаду.

Їй хочеться, щоб ті сільські ради, які знаходяться поруч – Зеленоярська, Володимирівська, Щасливська приєдналися до Доманівської громади, але чомусь місцеві керівники та депутатський корпус гальмують цей процес. Підчас сходок люди підходять до Ірини та запитують: «Чому нам кажуть не йти у Доманівку?». Їх залякують. Говорять, що тільки приєднаєтесь – у вас все заберуть.

Святченко вступає у діалог:

- А що у вас можуть забрати? У вас є водокачка. ЇЇ заберуть?
- Ні
- Колодязь заберуть у Доманівку?
- Ні
- Оцей магазин заберуть?
- Не знаємо. Сказали: не йдіть голосувати, бо все заберуть.

Олександр Дога вважає, що Доманівка відстала на 50 років від Києва, а села, які ввійшли до громади, від неї ще на 20. І все ж він залишається оптимістом. Впевнений в тому, що ОТГ з цих проблем вийде, однак, не так швидко, як того хотілося.

Вихід на щось позитивне, збуджує сільського голову, і він пропонує: «Давайте я вам покажу стіну мрій?». Ідемо до в'їзду у селище, де розташовано справжній арт-об'єкт – велике Доманівське графіті.

Виходить, що люди у Доманівській об'єднаній громаді спроможні робити маленька дива. І Ірина Святченко, яка, мабуть, кожного дня пригадує рідне Азовське море, в цьому активно допомагає. Каже, що не може сидіти у кущах, і все тут. Однак, більш за все вона мріє про мир в Україні. Війна розкидала родину. Вона із чоловіком у Доманівці, діти хто у Києві, хто у Маріуполі. А так хочеться бути разом.