На кого спрямована дія законопроєкту 3131-д і його версій? Чи справді законопроєкт сприяє виведенню з тіні доходів і плати за оренду землі виробників сільськогосподарської продукції?

Відповіді на ці та інші запитання шукали учасники дискусії "Податки для аграріїв: що може змінитися". У заході взяли участь народні депутати України, представники місцевого самоврядування, експерти та аграрії. Подію організував Український кризовий медіа-центр у рамках програми USAID DOBRE.

Таку дискусію треба було розпочинати ще до появи подібних законопроєктів для того, щоб з'ясувати: кому це необхідно і чи потрібно взагалі зараз вводити в податкове законодавство якісь додаткові зміни, аби почати боротися з тіньовим ринком в аграрному секторі.

Велика кількість питань у сфері регулювання земельних відносин мають вирішуватися на рівні місцевої влади. Вже багато років лунає дискусія навколо того, в який спосіб реалізується готова сільськогосподарська продукція, зокрема, її продаж "по ланцюгу", і які порушення податкового законодавства відбуваються під час реалізації продукції, якщо вона вирощується, скажімо, в нелегальний спосіб. Тобто коли сільськогосподарський виробник, не володіючи і не маючи в оренді землі, вирощує продукцію, потім здає її за ланцюговою схемою.

Коли говориш з людьми, які добре знають цю сферу, то виникає велика кількість запитань. Особливо мене вразила нещодавня заява нового очільника Державної податкової служби про те, скільки розкрадається з бюджету ПДВ, скільки "оптимізується" ПДВ і яку шкоду державі наносить оборот нелегальної сільськогосподарської продукції. За його словами за минулий рік ця цифра склала 25 мільярдів гривень - це величезна сума для бюджету країни. Хотілося б з'ясувати, що це означає для аграріїв і для місцевих бюджетів?

На мою думку, потрібно щось робити на центральному рівні для того, щоби зменшити обсяг тіньового обігу сільськогосподарської продукції та тіньової оренди. Запровадження мінімального податкового зобов'язання - це не вихід. Наприклад, законопроєкт 2194, який передбачає передачу державних земель у комунальну власність громад - це хороша ініціатива, яка буде зменшувати обсяг тіньового обробітку землі. Є законопроєкт 3295, який запроваджує аграрний реєстр. Це також є інструментом детінізації аграрного сектору. Я би дуже хотів, щоб законотворці відмінили так званий 7-річний мінімальний термін оренди, який існує з 2015 року. Це - потужне джерело тіньового обробітку землі. Люди не хочуть у теперішніх умовах здавати свої паї на 7 років. Їм зручніше працювати з одно-, дворічними контрактами.

Центральним органам влади в першу чергу необхідно проаналізувати обсяг тіньового обробітку землі і причини його виникнення. Я переконаний, що проблема не тільки на рівні фармінгу (сільськогосподарського виробника). Потрібно розглядати весь ланцюжок створення доданої вартості, поставок в аграрному секторі. Аграрних виробників, особливо дрібних, одноосібників, дуже багато, їх у нас мільйони. Це ті, кого зараз в основному звинувачують у використанні тіньової оренди. І яким є їхній статус, саме в ланцюгах поставок - ніхто не знає. На рівні закупок сільськогосподарської продукції в одноосібників закупівельники стовідсотково бажають працювати через "кеш", тобто в темну. Тому одноосібники фактично не мають можливості легалізувати власну діяльність. Закупівельників менше - у них більша ринкова сила. І, відповідно, говорити про проблему лише на рівні одноосібників, що вони такі у нас злочинці, - мені здається, це занадто. Ситуацію потрібно детально проаналізувати. У нас, на жаль, цього не було зроблено.

Одноосібник - це точно такий же мікропідприємець, як і будь-який інший, який працює на ринку, у кіоску, у маленькому магазині. Це - підприємець, який створює додану вартість, працевлаштовує себе та створює робочі місця. І дрібний, і середній бізнес - потрібні країні. Не треба далеко ходити - візьміть приклад Польщі, де економіка, в принципі, на них і тримається. Тому ми у Всеукраїнській аграрній раді обома руками виступаємо за розвиток виключно малого, середнього бізнесу, у нашому випадку - це фермерського господарства, сільськогосподарського виробництва.

Давайте відступимо крок назад, і розглянемо саму проблему "тіні" в аграрному секторі, та й тіньового виробництва загалом в Україні.

Чи є проблема тіньової обробки? Вона є. Чи можна порівняти "тінь" в аграрному секторі з "тінню" в будь-якій іншій сфері економіки? Так, звичайно, можна. Земля в сільському господарстві - це основний засіб виробництва. У нас є проблеми з тіньовими зарплатами? Звичайно є. Коли або ж платять мінімалку і зверху "кешем", або ж взагалі не працевлаштовують, а просто платять "в конверті". В аграрному секторі так трапляється із землею, як основним засобом виробництва. Буває, що платять офіційно 3 копійки. Є випадки, коли взагалі нічого не платять офіційно. Вказується, що нібито власник землі сам її обробляє. Все сплачується через "кеш", нічого офіційно не показується і податки не нараховуються. Як в історії з зарплатами, так і з землею, місцеві органи самоврядування не мають інструментів контролю. Якщо з зарплати сплачуються хоч мінімальні податки - ПДФО та ЄСВ, крім того працює орган, який займається пошуком нелегально працевлаштованих співробітників - Державна служба з питань праці, то у випадку з землею ефективного контролю, немає.

Аграрний сектор економіки, аграрне виробництво - це в країні дуже конкурентний ринок. У нас в країні загалом 41,5 мільйона гектарів сільгоспземлі. Вираховуємо землі запасу, комунальні землі в містах, тимчасово окуповані території. Залишається 32,5 мільйона гектарів сільгоспземель, які офіційно можуть оброблятися. Ми всі знаємо, що в країні вільної землі немає. Уже засівають польові дороги. За даними державної фіскальної служби на початок 2019 року обробляється 20 мільйонів гектарів - території, з якої хоча б копійка податку сплачена. За простим арифметичним розрахунком, 13 мільйонів гектарів у нас знаходяться в невідомому статусі.

Щоб ми могли контролювати і не оперували просто абстрактними цифрами, хочу добитися від Державної податкової служби спільно з Міністерством фінансів статистичні дані, яка кількість людей володіє землею і скільки її перебуває у власності. Скільки мільйонів гектарів земель знаходиться у руках людей, які звільнені від сплати земельного податку? Це дуже важливо. Друге питання, чи вони обробляють землю власноруч чи вони все ж таки її здали в оренду: офіційну, неофіційну?

Площа нашої громади - 11 тисяч квадратних кілометрів. Орної землі у нас є близько 10 тисяч гектарів. Розораність дуже велика - 87%. Майже 8 тисяч гектарів землі розпайовано і передано в оренду офіційно. Із тих майже 8 тисяч гектарів у нас справно сплачуються податки. Є ще десь 1,5 тисячі гектарів городів. Городи, на мою думку, то така земля, яку не треба взагалі чіпати. Роздали їх людям - і все.

І, звісно, є у нас проблемні гектари. Їх загальна площа 400 гектарів - це 5%. Із них, орієнтовно, 200 гектарів люди обробляють одноосібно. Це одноосібники, які дійсно "не жирують". Ніхто не скаже, що вони нічого не сплачують. У нас в громаді досить непогана ставка земельного податку, яку ми самі встановлюємо. Від нормативно-грошової оцінки десь до 3% -, приблизно, з гектару ми отримуємо тисячу гривень і більше. Але є близько 200 гектарів землі, з якою ми працюємо. Так, дійсно, вона передається без заключення договору. Але і навіть з них сплачується земельний податок. Тобто з прикладу нашої громади, на мою думку, проблема роздута. За яких 50% нелегальної землі може йти мова? Я, наприклад, не розумію.

Тепер ще скажу про навантаження на один гектар. Є в нас одне підприємство, яке має податкове навантаження 9 тисяч гривень з гектара землі. Сюди входить - єдиний податок (4 група), єдиний соціальний внесок, орендна плата за землю під будівлями, військовий збір, ПДВ, податок на нерухомість, прибутковий податок, ПДФО. І цьому підприємству, яке у нас обробляє 3,5 тисячі гектарів землі, навантаження під 9000 грн з гектара.

Тож чи боротися мені з одноосібниками? Що буде з тими людьми, що дійсно обробляють землю самі, і для нього ті 1,2 тисячі гривень мінімального навантаження буде досить-таки велика сума?

Тому я думаю, що місцева влада має всі важелі впливу на це питання.

За теперішнім варіантом законопроєкту, який має позначку "д", є певний відсоток від нормативно-грошової оцінки, а зараз він - 4,5, плюс є ще ставка для фізичних осіб 2%. Середня нормативно-грошова оцінка зараз в Україні біля 28 тисяч гривень. Тобто очікується, що з 1 гектару держава повинна збирати не менше 1 285 гривень податків. Це для юридичних осіб, для фізичних осіб-підприємців. І не менше 540 гривень з гектару для фізичних осіб, одноосібників. Якщо ви порахуєте весь обсяг податків, які платить підприємство або фізична особа (ПДВ ми тут не включаємо), і якщо цей обсяг менше, ніж 1200 гривень або 540 гривень для фізосіб, то різницю ви маєте заплатити в місцевий бюджет. Тобто з кожного гектару землі повинен збиратися мінімальний обсяг податків.

До концепції законопроєкту я ставлюся досить скептично. Назву три ключових аргументи.

Перше – є великий брак аналітичного підґрунтя.

Такі речі повинні супроводжуватися абсолютно ґрунтовним аналітичним дослідженням, аналізом економічних впливів. Цього, на жаль, не було. Законодавці не вказали, якими насправді будуть наслідки подібних законодавчих ініціатив.

Із тим, що 30% аграрної землі знаходиться "в тіні", я категорично не згоден. Тому що ця цифра була визначена фактично з двох повідомлень. Одне повідомлення – дослідження космічних знімків Світового банку. Але там дослідження виконувалося на території двох районів зі всієї України. Оцінка була зроблена приблизно: 27% землі обробляється не у відповідності зі статистичними даними. У висновках не вказувалося, що це тіньові землі, просто була віднайдена невідповідність.

Другим повідомленням стали результати даних ДФС, наданні на запит народних депутатів у 2018 році. У відповіді на запит вони звітували, наприклад, що в 2011 році єдиний податок, (на той час фіксований сільськогосподарський податок), сплачувався з площі 40 мільйонів гектарів землі. Тобто фактично у нас вся сільськогосподарська земля, за даними ДФС, в 2011 році оброблялася агрофірмами, юридичними особами. Це нонсенс, з моєї точки зору. Мені здається, що на основі цих двох джерел, не можна робити висновок, що у нас 30% аграрної землі знаходиться "в тіні".

Повертаючись до цифр. В аграрному секторі працюють два типи господарств. Перший - це юридичні особи або фізичні особи-підприємці. Другий - фізичні особи. 40% виробляється одноосібниками або домогосподарствами, 60% - зареєстрованими підприємствами і фізичними особами-підприємцями. Якщо говорити про обсяг землі, то домогосподарства у нас обробляють близько 15 мільйонів гектарів землі. В той час, як юридичні особи обробляють 20 мільйонів гектарів землі. І виходить, що вся земля, яка обробляється домогосподарствами - 15 мільйонів гектарів землі - вважається "в тіні".

Із моєї точки зору, у нас більше проблем з державною землею. Приблизно 3 мільйони державної землі – це і є та "тінь".

Другий. Боротьба з мінімальним податком – це є боротьба з наслідками.

Мало податків – це наслідок більш ґрунтовної проблеми або тінізації відносин в аграрному секторі. Наприклад, 7-річний термін оренди. Потім проблеми по всьому ланцюжку постачання аграрної продукції. Наприклад, закупівельники хочуть купувати через кеш. Чому це відбувається? Це не проаналізовано. Далі є проблема доступу до кредитних ресурсів. Це частково і проблема держави. Тому що 20 років був мораторій, відповідно не було історії використання землі малими чи дрібними фермерами в якості застави, інструментів фінансування аграрної землі у нас також немає наразі. І, відповідно, де дрібним фермерам, одноосібникам брати кредитний ресурс, щоб можна було робити інвестиції? Так, звичайно, вони будуть хотіти продавати за "кеш", щоб інвестувати у виробництво. Банки менше 500 гектарів не опускаються, кажуть: нам не вигідно.

Крім того, є дуже багато проблем з податковим адмініструванням. Чому фермери не хочуть реєструватися платником ПДВ? Бо не хочуть мати проблеми з податковою. У великих є штат професіоналів, які досить добре з цим працюють. А в малих немає такого штату. Відповідно, проблеми адміністративного, бюрократичного характеру дуже вагомі в Україні. І це, можливо, відповідь на питання, чому не хочуть реєструватися сімейними фермерськими господарствами. Все лиш на папері виглядає просто – дві дії, а насправді це створює певний психологічний, чи адміністративний бар'єр для реєстрації.

Тому мені здається, що проблема тінізації не вивчена достеменно. І мінімальний податок – це боротьба з наслідками, а не з причиною.

Я представляю сторону науки, експертного середовища. Ми провели економічний аналіз наслідків для України недавнього законопроєкту. Можу поділитися попереднім результатом. Якщо говорити про наслідки для одноосібників, домогосподарств, то потенційно, навіть через додаткові 540 гривень на гектар, вони можуть втратити від 900 тисяч до 1 мільйону 700 тисяч гектарів землі. У масштабі держави така законодавча ініціатива буде коштувати Україні зниженням рівня добробуту або, грубо кажучи, зменшенням ВВП від 9 мільйонів доларів США до 18,5 мільйонів доларів США.

Моя сім'я обробляє 13 гектарів землі. Мою сільськогосподарську продукцію ніхто не хоче брати. Ні елеватори, ні хлібоприймальні пункти. Бо немає укладених договорів. А якщо я пішов до директора здати своє зерно, він подивився на стелю і назвав ціну 3,5 тисячі за тонну. Оце корупція: йому фермери здають зерно, в нього є документи, він потім моє зерно продає в Одесі в порту по 5,5 тис за тонну, припустимо. Ми вирощуємо продукцію, але ми не маємо де її подіти. Ми вирощуємо м'ясо-молочну продукцію.

Так само вирощування цукрового буряка. Мою продукцію не хоче брати завод, бо я фізична особа. Я шукаю шляхи через фермерів, щоб здати свій цукровий буряк. А в 1990-х роках, коли у нас було розпаювання, в моєму селі було 25 пайовиків. Лишилося троє. Всі землю віддали в оренду холдингам.

Я погоджуюся платити податок, але прозоро. Щоб я прийшов до держави: от в мене стільки зерна, будь ласка, купіть за справедливою ціною. Я ж купляю матеріали, міндобрива, запчастини, ще й ПДВ плачу за те все. А зерно ніхто не хоче купити за справедливою ціною.

Я хочу підсумувати, що я взяла з нашої дискусії. По-перше, без аналітики, яку нам мають надати державні органи рухатися далі не можна. По-друге, треба зрозуміти, чому спікери, люди, з якими ми спілкувалися, все ж таки більше кивають в сторону державних земель, які ми знаємо, ким вони обробляються, кому вони роздані, хто до них має доступ. І по-третє. Це має бути системний підхід, зокрема зміною функцій самої податкової, якщо податкова є перешкодою для легалізації сімейних фермерських господарств.

І якщо закон 3131 комплексно не вирішує проблему, тоді, справді, треба трошки зупинитися. Краще зробити крок назад, доопрацювати, знайти порозуміння, знайти більшість підтримки, а потім рухатися вперед.

Зараз нас намагаються затягнути в дискусію, що нібито агрофірми проти одноосібників, одноосібників хочуть знищити. Чистої води маніпуляція. Ми як асоціація, за те, щоб розвивалося фермерство, розвивалися агрогосподарські компанії, щоб наша аграрна індустрія була збалансована. Єдине, що тут треба додати: ми за, щоб всі працювали легально і офіційно. Це ключове.

В іншому випадку, якщо ми говоримо, що ось одні у нас заробляють мало, тому вони можуть ПДФО чи іншу ставку не платити - вибачте, це неможливо. Давайте тоді візьмемо всіх людей з маленьких доходом, з зарплатою до 30 тисяч гривень у рік, наприклад, і скажемо: ви податки не платите, друзі. Тоді буде чесно. А так ви свідомо ставите в ситуацію, коли одні люди, той же сільський учитель, який працює в школі, отримує не найбільшу зарплату в цій країні, він платить податки чесно, тому що зобов'язаний законом, а хтось може говорити: а я обробляю, у мене так не виходить. Тому давайте припинимо маніпуляції.

Я радий за громаду (Іванівська ОТГ з Тернопільщини - ред.), у якої все добре. Але у нас є дві громади в Умані, в одній занепад, в іншій все добре - контрастний приклад. В одній громаді всі платять податки, в іншій - ні. Тому що це в першу чергу місцевий бюджет. Є ті, які до нас звертаються і з нами співпрацюють, щоб змусити всіх платити податки.

І знову-таки, повертаючись до ідей законопроєкту 3131, всі редакції плюс-мінус несуть одну мету - встановити у податках мінімум. Ніхто не вводить ніяких нових податків. Всього лише встановлюється об'єктивний мінімум, який всі повинні платити. Це як з зарплатою: сказали, що є мінімальна зарплата, з неї ви платите податки. Це піде в ваші місцеві бюджети, і місцеві громади від цього будуть розвиватися.

Тепер трішки про одноосібників. Давайте подивимося на структуру. Свіжі дані за 2019 рік - в Україні 4,6 мільйонів домогосподарств, які володіють землею. З них 3,6% (150 тисяч) володіють 45% всієї землі, яка знаходиться в користуванні домогосподарств. З них, 80% всіх домогосподарств володіють землею до 1 гектара. Тобто, решта 20, з яких тільки 3% володіють 70% всієї землі. Там середній розмір землі в користуванні у градації 15-20-25. І ніхто ж не говорить, що треба якось обмежувати когось. У нас є інструмент сімейних ферм, у нас є програми держпідтримки фермерства.

Але, будь ласка, давайте несплату одних податків не прикривати іншими проблемами, які є в цій країні. Проблем у нас дуже багато. Питання, що треба брати і просто поступово їх вирішувати.

Дійсно кількість домогосподарств чи одноосібників, які обробляють більше 1 гектара земель, наближається до 1 мільйона одиниць. Тобто, цей обсяг сектора, який виробляє аграрну продукцію, доволі великий, і ігнорувати це не можна. З іншого боку пропонується мінімальний податок. І якщо говорити аналогію з тими, хто отримує зарплату, він пропонує зробити таким чином. Якщо людина заробляє 10 тисяч доларів, 2 тисячі доларів, 100 гривень чи 5 копійок - вона повинна заплатити, незважаючи на свій дохід, абсолютно фіксований обсяг податків. Це справедливо? Я вважаю, що це абсолютно несправедливо. Тут немає поправки на те, скільки людина чи той самий фермер заробляє. Неважливо, сьогодні в нього був град, була посуха, чи він тільки сад садить – нікого це не хвилює. Ти повинен заплатити свій мінімальний податок. Це суперечить економічній теорії, це суперечить практиці взагалі.

Із гектара вирощеної пшениці можна взяти 5 тонн. Вартість однієї тонни минулого року було 3,5 тисячі гривень.

Загалом сума - 17,5 тисяч. Але треба вирахувати витрати на дизпаливо, насіння і мінеральні добрива та гербіциди. Мій заробіток складає 2 тонни, а це, приблизно, 7 тисяч гривень.

Згідно з доопрацьованою моделлю законопроєкту, перші два роки після його прийняття ви можете нічого не доплачувати. З третього року заплатите 2% нормативної грошової оцінки землі - 500 гривень з 7 тисяч.

Якщо у нас закон вступить в силу з 2021-го, то 2021-й - ставка нуль. Для фізосіб, які реєструються підприємцями, перший рік нуль, 2021-2022 - нуль, 2023 рік - 2% НГО. Тобто, при середній НГО 2%. У нас середні НГО в країні 28 тисяч помножимо на 2% - 560 гривень. 560 гривень від 7 тисяч - це 8%. Це 8% від прибутку, це не від доходу.

Хочу нагадати, що відсоток від прибутку, який сплачують агрокомпанії, - 10 доларів на гектар за рік. Це те, з чим потрібно порівнювати. Оподаткування доходів таких одноосібників, як пан Володимир, потрібно порівнювати саме з оподаткуванням прибутків з аграрними компаніями. Аграрні компанії, які знаходяться на єдиному податку 4- ї групи, сплачують зараз приблизно 300 гривень за гектар. Трішки більше 10 доларів за гектар. І в цьому податку закладено земельний податок, він приблизно 140 гривень, якщо брати в середньому по Україні. Тобто реальне оподаткування прибутків агрокомпаній – 150 гривень на гектар. Про що ви говорите? Ви хочете накласти 8% на Володимира, наприклад, при тому компанії, які вимагають цього податкового нововведення, сплачують набагато менше. Це справедливо? На мою думку, ні.

Багато країн пропонують звільнення від сплати податків до певного рівня. І дуже мало країн впроваджують податок на землю. Польща має досить невеликий податок - 4 євро на гектар. В середньому в Польщі одноосібники мають приблизно 9 гектарів, тобто, це не надто багато. І фермерські господарства також не платять податок на доходи. Швеція звільняє від оподаткування молодих фермерів. Деякі інші країни звільняють старшого віку фермерів. Тобто кожна країна приймає свою політику. Але, як правило, впроваджується спрощена система бухгалтерського обліку для малих фермерів.

І також у нас є спільна європейська сільськогосподарська політика. І для того, щоб доєднатися до цієї політики, необхідно впровадити певні принципи на рівні національного законодавства. В Україні деяких принципів бракує. Скажімо, для кожної країни, яка є членом ЄС або кандидатом в члени, має бути закон про сільське господарство, де є всі визначення, які стосуються сільського господарства. Там мають бути такі базові положення, як визначення поняття "фермер". Для нас це поняття одне в усіх європейських країнах. Ми використовуємо міжнародне визначення організації ФАО, і там йдеться про те, що сімейна ферма – це ферма, якою керує домогосподарство і де трудові ресурси також складаються з представників цього домогосподарства.

Якщо застосувати до України: ви кажете про 4 мільйони людей, які навіть офіційно не зареєстровані, як сімейні фермери. Тож для нас це було б дуже дивно. У вас зареєстровано лише 44 тисячі сільськогосподарських підприємств. У Польщі, для порівняння, 1,5 мільйона. В Україні, кількість зареєстрованих підприємств на рівні Бельгії чи Латвії, хоча розміри країн значно різняться.

Тобто ці 4 мільйони домогосподарств, які для нас є сімейними фермами, вони виробляють основні обсяги продукції. Ви можете називати це неформальним, тіньовим виробництвом, але якщо говорити про картоплю, скажімо, в основному вона виробляється такими господарствами, 75% молочної продукції і таке інше. Тобто ви можете назвати, що це тіньовий сектор, але це ринок, це сільськогосподарське виробництво.

І тоді я би поставив питання, хто неправий? Чи фермери, що вони не реєструються, чи система не така і не дозволяє просто зареєструватися, чи не створює бажання зареєструватися?

Також держави ЄС мають стратегію на наступні 7 років розвитку свого сільськогосподарського сектору. Вона ухвалюється на рівні ЄС. Знову-таки, в Україні я такого плану не бачу. Які системи сільськогосподарського виробництва ви хочете розвивати? Чи це малі фермери, чи більші компанії? Яке ваше бачення, візія? Якщо є візія, тоді ви можете уже вирішувати, як підтримувати ті чи інші категорії чи групи.

Важливо брати до уваги, скільки заробляють на гектарі. Скажімо, якщо вирощувати полуницю, як в Голландії це роблять, то там можна заробляти багато грошей. Тобто є певна продуктивність на гектар. І багато країн беруть до уваги цей показник. Для цього кожна країна веде базу даних, і там оцінюється за всіма видами продукції, скільки, яка дохідність для тієї чи іншої продукції.

Також бракує, мені здається, прозорої системи державних субсидій або підтримки. В Європі ми платимо фермерам. Ми проводимо їм прямі виплати в залежності від кількості гектарів у вигляді підтримки. І для того, щоб отримати таку підтримку, вони повинні відповідати певним стандартам. Наприклад, це належне утримання худоби чи належна сільськогосподарська практика. У Британії ми сприймаємо цих людей не просто як фермерів - для нас вони ті люди, які є доглядачами нашого ландшафту. Ми сприймаємо їх як людей, які турбуються про наш ландшафт, про наші сільські території. І, звичайно, якщо вони там щось роблять, якщо вони зберігають біорізноманіття чи прикрашають територію, вони потребують підтримки. Також по всій Європі є малі фермери, малі бізнеси, які отримують доступ до грантів, до підтримки на розвиток своїх бізнесів.

На мою думку, багато в чому ви втрачаєте хорошу можливість розвивати регіони, дати їм можливість позитивно розвиватися. Зараз краще впроваджувати цільові програми забезпечити прозорий механізм виплат. І це дає переваги в тих сферах, де ви займаєте дуже важливі позиції - зерновій, наприклад. Але є певні категорії товарів, де ви не є світовими лідерами, і тут є сенс підтримувати фермерів, які виробляють продукцію. Тоді ви забезпечуєте кращу якість продукції, кращі сільськогосподарські практики, харчову безпеку. І це те, що необхідно розвивати. У вас є люди, які живуть у селі, і молодь, яка певним чином бачить там своє майбутнє, і для цього необхідно вирішити низку питань. Передовсім це мале фермерство. Це те, що дає можливість розвиватися.

Кожна країна ЄС повинна мати те, що ми називаємо службою знань та інновацій у сільському господарстві. Тобто, кожен зареєстрований у реєстрі фермер має доступ до чіткої інформації, певних консультацій, навчання на регіональному і на місцевому рівні. Це вимога до кожної держави-члена ЄС. Тож я не можу коментувати ваші пропозиції щодо оподаткування і не маю це робити, але мені здається, що тут треба значно ширше дивитися на загальну картину, як ви хочете розвивати протягом наступних 10 років ваш сільськогосподарський сектор.

Це дає нам плюс близько 9 мільярдів гривень, які підуть у місцеві громади. Це будівництво доріг, робочі місця, школи, фельдшерські пункти тощо. Ось позитивний ефект. У когось із кишені "виймаємо" гроші. Я не сильно за це хвилююсь, адже тіньова обробка 200-300 гектарів - це реальні приклади. Тобто це не просто десь з 1 гектара хтось зайве заробив. Не про це мова. Це нікому не цікаво. В будь-якому секторі є "тінь" і ми ніколи її не поборемо. Питання в тому, щоб її було не 40%. Щоб не було так, що одна аграрна компанія платить все, і така ж поруч компанія, нічого не платить. Тож законопроєкт ще й зрівнює конкуренцію на ринку. А це великий плюс. Перше - гроші в громади. Друге - вирівнювання конкуренції.

Скільки додатково громади отримають - ми не знаємо. Це важко насправді оцінити, тому що ми статистику тіньового обробітку не можемо звести. А друге - за нашим моделюванням обсяг зменшення ВВП, якщо всі інші фактори ми вважаємо фіксованими, буде складати мінус від 9 мільйонів доларів США до 18,5 мільйонів доларів США. І це нововведення зменшить обсяг обробітку одноосібниками від 860 тисяч гектарів до 1 мільйон 700 тисяч гектарів. Це такі наслідки цього законопроєкту, які принаймні ми змогли змоделювати, і які ми бачимо.

Крім того, я хотів би ще сказати, що оскільки це боротьба лише з наслідками, то вона не вирішить корінь проблеми в аграрному секторі. А лише збільшить проблему тіньового виробітку.

Ще раз прошу не плутати законопроєкт 3131 в усіх його редакціях із боротьбою з одноосібниками. Одноосібник - це маленький фермер. Якщо одноосібник обробляє все "в чорну", нічого не платить, то тоді він ніякий не одноосібник, а звичайний тіньовик. А якщо він працює чесно, на своїй землі, на маленькій ділянці, то не треба його ні в чому звинувачувати.

Треба детінізувати сектор - раз. Треба зробити так, щоб люди переходили в легальне поле, зокрема реєструвалися фермерськими господарствами, сімейними фермами, як ФОПи - щоб вони могли отримати доступ до держпідтримки. У нас є "фермерський мільярд" - фактично мільярд виділяється на допомогу фермерам, і щороку він не вибирається навіть наполовину. Тому що нікому його вибирати. А там якраз закладені інструменти, які держава виділяє на допомогу фермерам.

І ключове - це нам потрібно розуміння знайти між собою. Я дуже радий, що є така дискусія. Може, ми іноді по-різному бачимо якісь речі, але мене радує, що ми всі об'єднані однією ідеєю - це розвиток фермерського і агросектора в Україні.

Позитив заключається в тому, що у нас є громадянське суспільство, яке здатне артикулювати мінуси роботи наших законодавців і проблеми підготовки законопроєктів. І тільки через те, що був піднятий галас, зокрема експертним середовищем, я дуже радий, що законодавці на це реагують. Хоча і зробили інший, частково видозмінений законопроєкт, але все ж таки це крок уперед. Я сподіваюся, що вони відмовляться від ідеї запроваджувати мінімальний податок в подальшому.