Український кризовий медіа-центр
Молочні ріки, стартап та корівки у подарунок
або Як Покровська громада поширює кооперативний рух
Покровська об'єднана громада, одна із найвіддаленіших країв Дніпропетровщини, сьогодні є лідером з провадження молочних кооперативів. Завдяки внутрішнім та зовнішнім інвестиціям на території громади створено робочі місця, працюють сільськогосподарські кооперативи «Молочарське» і «Добробут Андріївки» та сімейні молочні ферми. На розвиток кооперативного руху було залучено мільйони гривень. У чому ж секрет успішного досвіду кооперативного руху Покровської громади?

«Ми перетворюємось із об'єкта управління на суб'єкт управління і самостійно формуємо спроможність громади», - голова об'єднаної громади Світлана Спажева

Покровська об'єднана громада знаходиться на перехресті трьох областей України – Дніпропетровської, Запорізької та Донецької. При в'їзді у Покровське відразу впадає в очі вказівник з написом «Дніпро 127 кілометрів, Донецьк 129 кілометрів». Близькість війни спонукає прискіпливіше подивитися на цю територію. Через вікно авто розглядаємо магазини, базарчики, поштові відділення. На будівлях - українські прапори, а на п'єдесталі, у центрі селища, кількаметровий тризуб. Сумнівів немає: ми на території України, яка має давню історію перемог. За розповідями місцевих жителів, на цих землях, де проходив Муравський шлях, у 1673 році кошовий отаман війська запорізького Іван Сірко розгромив татар.

Біля входу в адмінбудівлю Покровської селищної ради знайомимося з пенсіонерами Леонідом Андрійовичем та Василем Валентиновичем. Розпитуємо, як їм живеться в новоствореній громаді. «Ми вже проходили укрупнення. Поки нічого хорошого від об'єднання не відчули. От подумайте, щоб доїхати з рідного села Братського до Покровського потрібно заплатити 150 гривень. Чи часто я на свою пенсію можу кататися в центр? Дякуючи своїм сусідам, буваю тут частіше. У них є машина, то як їдуть і мене беруть із собою», - відповідає 71 – річний Василь Валентинович. «А світло у селі є, вулиці освітлюються?», - допитуюся у жителів громади. «Слава Богу, є! Та це, мабуть, єдине, що маємо із цивілізації», - говорить Василь Валентинович. Дякуємо за розмову і заходимо у приміщення. Тут шумно, багато відвідувачів. Нині будівля селищної ради використовується і як ЦНАП, де надають адміністративні послуги жителям. Паралельно у приміщенні ведуться ремонтні роботи.

Голова Покровської об'єднаної громади Світлана Спажева нас чекає і ми обговорюємо план візиту. Для нас важливо подивитися, як у Покровському розвивається кооперативний рух. По цей досвід сюди і приїхали. У голови громади день розписаний. Планує ще їхати в Дніпро, на важливу зустріч. Але дуже хоче нам показати парк, який зробили за кілька місяців з допомогою людей, згуртувавши громаду.
«Нинішня територія парку раніше мала зовсім інший вид. Це був неошатний сквер лише з однією лавкою. Ми не могли допустити, щоб така місцина в центрі селища занепадала. Люди нас підтримали і на сесії селищної ради було прийнято рішення про упорядкувати цієї території та створення парку селища», - розповідає селищний голова. Сьогодні це місце, де гуляють мами з дітками, зустрічаються літні люди, проводяться різноманітні свята, фотографуються молодята.

Голова Покровської об'єднаної громади Світлана Спажева
Далі йдемо на центральну площу селища, до Покровського центру дозвілля, де восени минулого року було облаштовано вуличне освітлення. Цей проект Покровська громада реалізувала спільно з програмою USAID DOBRE.
До початку децентралізації місцеві ради були схожі на каси з виплати зарплати працівникам бюджетної сфери чи великі ЖЕКи, що через проблеми повної зношеності мереж та обладнання працювали на власне виживання. Можливостей впливу на економіку та добробут людей в нас не було. Тому і розвивались ми не завдяки, а всупереч. Вперше в історії незалежної України ми перетворюємось із об'єкта управління на суб'єкт управління і самостійно формуємо спроможність громади», - пояснює нам суть реформи місцевого самоврядування Світлана Спажева.

Ремонт доріг, розвиток будівельної галузі
та активізація молоді

Об'єднані громади отримали можливість залучати грантові кошти на соціально-економічний розвиток від 20 міжнародних проектів. Так само і держава стимулює громади, підтримуючи проекти через Фонд регіонального розвитку та, надаючи субвенцію на соціально-економічний розвиток.
«Співпраця з міжнародними неурядовими організаціями дозволила нам облаштувати частину приміщення школи під дитячий садочок, реалізувати два мікро-проекти з енергозбереження в навчальних закладах та встановити ігровий майданчик в одному з дитячих садочків та ще багато чого», - ділиться голова громади.
Зрозуміло, що це тільки початок. Світлана Спажева не приховує, що проблем у громаді вистачає. Тут тільки розпочинають ремонтувати дороги, чи не вперше в бюджеті передбачено на це значні кошти. Найбільше голова хвилюється за якість робіт та порядність підрядників, оскільки закупівля товарів, робіт чи послуг здійснюється в електронній системі закупівель ProZorro: «Тендер на проведення ремонту доріг виграла фірма з іншої області. Звичайно, для нас було би краще, аби саме місцеві підприємства робили ремонт: це і робочі місця, і заробітні плати, і контроль за якістю робіт. Розумію, що електронна система закупівель автоматично визначає переможця за результатами аукціону між учасниками, але щось тут не допрацьовано».

І якщо в Покровському вже про це говорять, то, переконана, в недалекому майбутньому тут з'явиться підприємство з ремонту доріг. Створення громади, наприклад, дало поштовх і будівельному бізнесу. Світлана переконує, що роботи у цій сфері багато:

«Ми дуже задоволені, що маємо молоду родину Анни та Романа Зуєвих, які допомагають розбудовувати нашу громаду.Спочатку довірили їм ремонт актового залу у садочку, монтаж зовнішнього освітлення біля центру дозвілля. Анна – очолює Молодіжну раду при Покровській селищній раді. Наша молодь ініціювала встановлення біля адмінбудівлі селищної ради знаку «Я люблю Покровське». Ще вони спільно з програмою USAID DOBRE реалізуватимуть проект будівництва роледрому для молоді».

Нашу розмову перериває гул українського військового гвинтокрилу. Він пролітає в небі прямо над нами. Тут це звичайне явище. До найближчого українського блокпосту «Курахове» 70 кілометрів. Світлана пригадує, як з початком АТО у 2014 році військові заходили в магазини зі зброєю і це дуже лякало людей.
«Перші півроку війни щодня до нас приїжджало до 170 луганчан, які просто-таки атакували банкомати та відділення банку. І нам теж діставалося. У Покровській громаді дуже розвинений волонтерський рух. Валентина Процан, його координатор. У нас цю жінку називають «мамою». Вона та інші волонтери весь час допомагають військовим. Наша громада, як і вся Україна, несе тяжкі втрати. Наші земляки, які вже ніколи не повернуться додому, - стрілець-зенітник Сергій Добропас, командир взводу звукометричної розвідки Дмитро Севастьянчик, стрілець Роман Сех, - стали почесними громадянами селища Покровського», - розповідає селищний голова
«Молочарське» - єдиний навчальний стартап
в Україні


Прощаємося зі Світланою Спажевою і виїжджаємо разом із фахівцем з інвестицій об'єднаної громади Ольгою Кримовою дивитися демонстраційну ферму СП «Молочарське», яка розташована в селі Олександрівка, що входить до складу Покровської об'єднаної громади. СП «Молочарське» було створене у 2012 році об'єднанням сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів «Господар» за фінансової підтримки Уряду Канади та інших іноземних організацій, які активно займаються розвитком сільського господарства. Воно має свої косарки, комбайни, трактори та силосопакувальну машину.

«Молочарське» - це не тільки сільськогосподарське підприємство з виробництва високоякісного молока, а й єдиний навчальний центр для молочних фермерів в Україні. Такий собі стартап, на базі якого постійно відбуваються безкоштовні тренінги та консультації для малих та середніх виробників молока Дніпропетровщини та інших областей України. Тут навчають різним аспектам виробництва молока: від утримання, годівлі корів до їх доїння та видалення гною.

Об'єднанню кооперативів «Господар», який налічує 176 членів, вдалося залучити 23 млн. грн. інвестиційних коштів на будівництво демонстраційної ферми, придбання корів та техніки. Відкриття другої черги ферми відбувалося у травні 2017 року. Окремий корпус з утепленим дахом для породи «Джерсі», яких завезли з Данії, був спроектований канадськими інженерами.

Віталій Ткач, менеджер демонстраційної ферми СП «Молочарське» розповідає нам, що ферму збудували, аби навчити людей вести невеличкий сімейний бізнес та виробляти якісне молоко.
«Я дуже хочу вчити цьому молодих людей, бо роботи в селі немає. Але є можливість тримати корів і отримувати за якісне молоко не 4-5 грн, а, скооперувавшись, набагато більшу ціну», - говорить Віталій.
СП «Молочарське» - прибуткове підприємство. Тут працює 6 людей, які обслуговують до 200 голів корів породи «Джерсі» та «Голштинська». Допитуємося, а яку кількість корів потрібно тримати, аби це було вигідно. Менеджер каже, що можна почати з однієї корови, але прибуток така міні-ферма почне приносити, якщо буде 13 і більше дійних корівок. Віталій все знає про молочну галузь України. Наймолочніша область України – Полтавщина. А от катастрофічно зменшується поголів'я в Черкаські області.

«Кількість населення, яке тримає корівок, постійно скорочується, тому що людям не вигідно тримати худобу, вигідніше купити за пару гривень молоко, а чи якісне воно, чи не якісне для них не важливо», - говорить менеджер.

Проте на СП «Молочарське» у першу чергу думають про якість молока. Молоко з Покровської громади їде аж у Херсон (тільки уявіть собі) за 600 кілометрів в спеціальних автоцистернах, які зберігають необхідну температуру, а значить і якість.
«Ми веземо на завод «Данон», бо у них високі стандарти. Я бачив, як їх дотримуються. Наше молоко від породи «Джерсі» з високим вмістом жиру та білку. Це – молоко найвищої якості. І для нас це вигідно», - говорить Віталій.
Менеджер говорить, що донедавна держава дозволяла приймати на підприємства молоко другого сорту. А воно могло містити і антибіотики, і колосальну кількість бактерій чи соматичних клітин, могло бути розбавлене, фальсифіковане, вироблене з порушенням стандартів. А потім, каже Віталій, ще з цієї сировини могли робили дитяче харчування. В Європі давно вже відмовилися від молока другого сорту. І в Україні, нарешті, підвищити стандарти якості молочної сировини.

Саме з 1 січня 2018 року набули чинності зміни до ДСТУ. Відповідно до них маємо три сорти молока (замість чинних сьогодні п'ятьох): екстра-клас, вищий і перший.
«Ми не чекаємо і не сподіваємось на допомогу держави. Сімейних ферм і кооперативів сьогодні дуже багато, вони розкидані по всій країні. Дякую Богу, що знайшлись відважні люди, які започаткували цей перспективний проект. Запустили його, реалізували і показують людям. Вчать інших, як займатись сільським господарством. Наскільки я знаю держава надає дотації, але про них мало хто знає. Ніде у світі не приймають сировину від одноосібних господарств з однією коровою. В України тільки один шлях – кооперація і розвиток переробки», - розмірковує про майбутнє молочної галузі Віталій Ткач.
Успішний досвід молочного кооперативу

Далі ми їдемо в село Андріївку знайомитися з представниками кооперативу «Добробут Андріївки». По дорозі натрапляємо на будівництво готелю. Дивуємося, але якщо зводять готель, значить є в цьому потреба і майбутнє у громади. Представник Покровської громади Ольга Кримова пояснює, чому тут будують готелі:

«Ми приймаємо багато делегацій з України і зарубіжних країн. Наприклад, зараз ми співпрацюємо з програмою USAID «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE). До нас приїжджають консультанти і з питань освіти, фінансів, молодіжних проектів, а зупинитися на ночівлю немає де. Приймаємо ми і спортивні команди, які приїжджають до нас на змагання. Ми ще вам розповімо про наших спортсменів-чемпіонів».

Нашій співрозмовниці не випадково довірили займатися інвестиціями. Ольга Кримова стояла у витоків створення молочного кооперативу «Добробут Андріївки», який підтримали: французька компанія «Данон», міжнародний благодійний фонд «Хайфер Проджект Інтернешенл» та інші організації. І поки їдемо в Андріївку, Ольга згадує, з чого все починалося:
З самого початку було три людини, потім сім активістів. Зареєстрували статут і розпочали формувати цей кооператив по збору молока. На мою думку, наш кооператив став успішним, бо ми мали підтримку. Ми їздили в Вінницю, вивчали їх досвід. Отримали допомогу від обласної влади: молоковоз і п'ять доїльних установок, які передали людям, що тримали трьох і більше корів. Родини отримували доїльні апарати на умовах співфінансування. Коштували вони шість тисяч гривень, і родина мала внести тисячу гривень. Люди не вірили, спочатку не було бажаючих. А от коли перші отримали апарати і відчули вигоду, то і інші господині почали купувати доїльні установки. Зараз в громаді в середньому на одного учасника кооперативу приходиться 3,5 корови, а разом - 400 голів на кооператив.
Зараз у кооперативі розвивають сімейні міні-ферми, на яких утримують до 20 корів. Таких родин у кооперативі вісім. Усі міні-ферми мають холодильні установки і сюди впродовж 2-х годин після доїння люди зносять молоко, щоб зберегти його якість.

Ольга, яка на той час була сільським головою, згадує, як стимулювали родини до членства у молочному кооперативі. «Ми передавали безкоштовно дійних корів молодим родинам та тим, хто не мав змоги їх придбати. Наприклад, молода сім'я бере корівку, але з умовою передачі отриманого приплоду жіночої статі іншій селянській родині. Якщо народжувався бичок, то він залишався в домогосподарстві. І цей процес і досі триває. Також ми закупили свиноматок білої породи і так само передавали поросят від сім'ї до сім'ї», - розповідає одна із засновників кооперативного руху на Дніпропетровщині.
Село Андріївка вражає нас своєю чистотою вулиць, квітниками та незвичними кованими ліхтарями. Нам показують стаціонарний молочний пункт з лабораторією і охолоджувачем. В цьому приміщенні раніше була котельня. Сільська рада пішла назустріч членам кооперативу і виділила на пільгових умовах це приміщення під молочний пункт. Щойно закінчилося засідання правління кооперативу. І менеджер кооперативу «Добробут Андріївський» Сергій Захаренко проводить екскурсію:

Члени кооперативу «Добробут Андріївський» Сергій Захаренко та Олена Буц
Ми знаходимося у центральному молокоприймальному пункті кооперативу «Добробут Андріївки». Обладнання було закуплено за кошти Уряду Канади/СОКОДЕВІ. Кооператив існує з 2010 року і сьогодні нараховує 153 члени з 17 сіл трьох районів Дніпропетровської та Запорізької областей. Подібних пунктів у кооперативі маємо ще 12. Молоко збирається щодня і щодня воно їде на два заводи – Новомиколаївський та завод компанії «Данон». Члени кооперативу в середньому отримують по 6.20 грн. за літр молока. І це дуже вигідна ціна, заводи доплачують нам на жирність молока.
Нашу розмову переривають холодильні установки, які охолоджують молоко до потрібної температури.

«Та ви розумієте, що люди тільки й виживають за рахунок молока», - включається у розмову секретар правління кооперативу Олена Буц.

- У мене дві корови. Ось за 15 днів я отримала 1300 гривень. Це для мене, як для пенсіонера, суттєва допомога. Утримуємо корів ми разом з чоловіком, - говорить Олена.

-А де ви берете корми? – цікавимося у неї.

- Сіємо суданку на власному городі. Закупили сіна. 300 тюків і три величезних рулони. І це нам обійшлося 8 тис. грн. І я вважаю, що це окупиться за сезон. Утримувати корів дуже клопітно і важко, але зважаючи на те, що це додаткова копійка у сімейний бюджет, цим треба займатися. А кооператив ще й допомагає у зимовий період коштами на закупівлю кормів. Переконуємо людей, що треба тримати корів. Багато зараз повернулося у кооператив. І ми примножуємо свої здобутки. Треба вірити в краще, - оптимістично відповідає Олена Буц.

Домовляємо з менеджером Сергієм Захаренком про те, що привеземо до них журналістів з інших областей України, аби розповіли про їх успішний досвід кооперування.

- Ви знаєте, краще привезіть нам голів громад. Хочемо, щоб побільше на Україні було кооперативів. Поки цей рух не так активно поширюється, - говорить Сергій. Обіцяємо, що обдумаємо його пропозицію.
Спортивна зірка Покровської громади

До спорту у Покровській громаді особливе ставлення. Майже у кожному селі тут відкрили тренажерні зали, а у місцевій спортивній школі діти та молодь займається футболом, волейболом, вільною боротьбою, важкою атлетикою, плаванням - у спортивній школі є басейн. Сьогодні не кожен районний центр може похвалитися таким спортивним комплексом. Покровська об'єднана громада фінансово утримує школу, вирощувати зірочок допомагають місцеві меценати. Тут вкладають кошти і душу у спорт, а тому мають і результати.

Зірку Покровської громади з переможним ім'ям Вікторія тут знають усі. Її історію переповідають, як легенду. Прийомні батьки Вікторії Козинської привели дівчину у спортивну школу, а там її побачив тренер з боксу Фелікса Мамедов. У липні цього року у столиці Болгарії дівчина серед юних спортсменок 44 країн Європи виборола золоту медаль та титул чемпіонки Європи з боксу, у фінальному поєдинку вона перемогла росіянку.

Вікторію ми застали в залі місцевої спортивної дитячо-юнацької школи. Сьогодні боксери мають можливість займатися на новому ринзі, який встановлено за кошти об'єднаної громади.

В залі багато дітей та молоді. Нас знайомлять з тренером Вікторії – Феліксом Мамедовим. Він у минулому боксер, чемпіон СРСР (бронзовий призер) серед молоді, майстер спорту. Вже 35 років працює тренером. Сам родом з Азербайджану. Каже, що мріяв про перемогу на чемпіонатах Європи та світу, але не склалося. «Мою мрію здійснюють мої учні», - посміхаючись говорить тренер чемпіонки Європи. Згадує, як приїхав в Україну, бо тут жила його бабуся-українка. Тут знайшов свою дружину, а друзі умовили тренувати молодь, мовляв вона нічим не занята і тільки пиво п'є.

Він говорить про бокс поетично, бо надзвичайно любить цей вид спорту: «Це - як симфонія. От зараз хлопці і дівчата будуть боксувати, а я дивитимуся на їхні рухи і насолоджуватимуся. Хто, як наносить удар зліва, знизу. Навіть цей запах боксерського залу ні з чим не порівняти…»
«А як ви знаходите таких зірок, як Вікторія?», - допитуюсь у нього. «У нас старих тренерів є «чуйка». Ми дивимось на характер, поведінку, як діти тренуються. Я постійно до них придивляюся. Одні займаються просто так. А інші тренуються старанно навіть тоді, коли я не спостерігаю за ними. Вони виконують завдання і хочуть перемагати. Таких і робимо чемпіонами», - ділиться секретом Фелікс Мамедов.
І поки його найстаранніша учениця відпрацьовує удари на боксерській груші (боксує майстерно і чітко), тренер розповідає її історію. «Вікторію привели до мене чотири роки назад. Їй було не просто. Ви ж знаєте, вона сирота. Життя до цього її було важким. Я, як тренер, розгледів у ній талант і бажання займатися спортом».

Тренер просить Вікторію показати свої медалі. Видно, що нас тут чекали. П'ятикратна чемпіонка України та чемпіонка Європи докладає зусиль, аби одягнути на шию кілька кілограмів «золота», здобутих на змаганнях. Розповідає впевнено, але не поспішаючи:

«Мені повні 16 років, родом я з Покровського, але коли народилася мешкала в Миколаївці Васильківського району Дніпропетровської області. Тут вже живу 7 років, після того як з рідними батьками трапилось так. Неблагополучні вони. В 9 років мене забрала мама - Тетяна Павлівна. Живу в дитячому будинку сімейного типу (13 дітей там виросли). В зал потрапила випадково. Прийшли ми з мамою і запитали чи є якісь секції. Сказали є, можете записуватися. Мене з початку записали на боротьбу. Я походила і мені запропонували спробувати бокс. Мій нинішній тренер Фелікс з початку мене поставив на мішки. Сказав – побий. І на «лапи» взяв вперше. Подивився на мене і запитав, чи не хочу я перейти на бокс. Я довго думала, але потім таки зважилась на це. І, чесно, тепер я не жалкую про свій вибір. Зараз я займаюсь по 2 рази в день, це десь 3 години. Перед змаганнями ще більше».

Прошу її пригадати чемпіонат Європи. «Про що тоді думалося, які були відчуття, адже на твою честь піднімали прапор України та звучав гімн?, - запитую у Вікторії.
«Відчуття були неймовірні, аж плакати хотілося. На п'єдесталі зі мною стояли спортсменки з Угорщини і Туреччини, які розділили третє місце, а росіянка посіла друге місце. Як каже наш тренер, коли є бажання, мрія, то з Божою допомогою можна все зробити. Я цього дуже хотіла і багато працювала, і на зборах старалася. Мене чотири роки готували до цього змагання. А зараз готуємося до чемпіонату світу 2018 року і до Олімпіади», - говорить Вікторія.
Обіцяю чемпіонці, що вболіватиму за неї на Олімпіаді та слідкуватиму за її успіхами на інших змаганнях. А тим часом, допитуюся про майбутнє чемпіонки у тренера. «Якщо не закохається і не вийде заміж, майбутнє у неї велике!», - не без гордості каже Фелікс Мамедов.

Тренер просить сфотографувати велику боксерську команду. Всі шикуються, одягають медалі, посміхаються і перешіптуються. Фотографуються з прапором Покровської громади, який подарувала спортсменам селищний голова Світлана Спажева. «Подивіться, серед них є майбутні чемпіони. Бачите скільки у них медалей, вони не люблять програвати. Запам'ятайте, ось це майбутні чемпіонки - Іра Мельник і Аріана Мис», - підводить до нас тендітних дівчат. І ти віриш тренеру беззаперечно.
Те, що ми побачили в громаді: успіхи в кооперативному русі, розвиток молочних ферм, перемоги в конкурсах та співпраця з міжнародними програмами, виховання лідерів та чемпіонів, нас дуже порадувало. Хочемо, щоб досвід Покровської громади надихнув інші громади і стимулював їх розвиватися, йти до перемог і розповідати про себе.

Іноземні партнери, представники міжнародної організації Global Communities, побувавши в Покровській громаді були вражені побаченим. «Ми познайомилися з людьми, які змінюють громаду і спонукають до змін людей, які в ній живуть. Поряд з успіхами у Покровському сьогодні є багато проблем і викликів. Це і демографічна ситуація, це і не вирішене питання із землею поза межами населених пунктів територіальної громади, що не заважає активно залучати ще більше інвесторів і поповнювати місцевий бюджет. Сподіваємося, що невдовзі ця ситуація вирішиться та громада з новими силами буде працювати над власним добробутом. А програма USAID DOBRE в цьому допоможе», - віце-президент з комунікацій та звʼязків з громадськістю Девід Хампфріс та директор офісу з глобальної безпеки Джеффрі Слоат.

Авторка статті: Оксана Якуніна, Український кризовий медіа-центр
Фото: Владислав Содель
Підготувала: Наталія Павленко, USAID-DOBRE

Український кризовий медіа-центр
Made on
Tilda